Бошки Шишки марихуана Нижний Новгород Каннабис сатива

Я такой беспечный, курьезный, самый настоящий гопник, все знают, что шараются тут и там, потому что это так кайфово, эйфория небесная, а жизнь – сплошной адреналин. Вот и на днях решила я себе отлично прокачаться, пойти в небесные дали. Идею я, конечно, просто замутила. Как говорится, с медициной надо быть в чулане, а гопникам вообще места в музее.

Пошел я на работу туда, где делишки смутные, закладки лежали на каждом углу. Я сегодня устроил себе спа!".

Медок, присматриваясь к моему шарму, понял, что с легкими неполадками в уме имеет дело и сказал: "Слушай, гопник, если так хочется отдохнуть, то я тебе лучше порекомендую шримпы. Это такие морские раки, мозги то не ломают, а нервы кайфово крутят". Я, конечно, хотел сказать ему: "Да уж, сегодня крисы подешевели, жало в вену – и вперед, ловить кайф!", но решил этот шедевр не озвучивать.

Так что, подумав миг, я и пошел на поле для экспериментов, там, где гопники за призраками воздушными гоняются, и привез мне этот прекрасный пакетик со шримпами. Дома, конечно, было уже уютненько, а самое главное – тихо. Вот здесь-то и началось мое таинство.

Свернул я свою носовую дорожку в трубочку марихуановую, засунул в ноздрю и нежно вдул интраназально. Ох и лед в желудке! Откуда будут знать эти баги, что я в наркоте, это же мой интересный бизнес!

А в это время ванна наполнилась водопадами, и мои волшебные шримпы начали покрываться огненными кристаллами. Когда я доставал их из воды, я чувствовал, как они слипались со мной в единое целое – мы становились одним существом, перемешивались в одну помазуху, проникая друг в друга. Вот это я понимаю, настоящий спа для гопника! И ничего, что вся комната превратилась в психоделическую чуму, у меня не было никаких сомнений - это все мои медицинские манипуляции.

Было так круто, что я даже забыл, что жало иглы все еще висело у меня в носу. Но разве это важно, когда ты так счастлив и наслаждаешься каждым мигом, не обращая внимания на незначительные мелочи?

А теперь я знаю, что и наркотики и шримпы могут стать источником настоящего счастья и радости. Главное – не важно, что об этом думают другие, важно, чтобы тебе было действительно хорошо. Живи своей жизнью, кайфуй от каждого момента и не обращай внимание на всех этих неверующих и злорадных. Ведь лишь ты сам знаешь свой путь и способ достичь душевного равновесия, даже если для этого ты вынужден использовать сомнительные помазухи и закладки.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...